Шрифт

Рим. (гл.14 ст.1-26)

Апостол на церковно-славянском. Послание к Римлянам святого апостола Павла

КЪ РИ~МЛZНWМЪ ПОСЛА~НІЕ СТ&А~ГW ҐПО~СТОЛА ПА~VЛА.

ГлавA д7i

И#знемогaющаго же въ вёрэ пріeмлите, не въ сомнёніе помышлeніи.

в7 Џвъ бо вёруетъ ћсти вс‰, ґ и3знемогazй ѕє1ліz (да) ћстъ.

г7 Kдhй не kдyщагw да не ўкорsетъ: и3 не kдhй kдyщагw да не њсуждaетъ: бGъ бо є3го2 пріsтъ.

д7 Ты2 кто2 є3си2 судsй чуждeму рабY; СвоемY гDви стои1тъ, и3ли2 пaдаетъ. Стaнетъ же, си1ленъ бо є4сть бGъ постaвити є3го2.

є7 Џвъ ќбw разсуждaетъ дeнь чрез8 дeнь, џвъ же сyдитъ на всsкъ дeнь. Кjиждо своeю мhслію да и3звэствyетсz.

ѕ7 (За? рGi) Мyдрствуzй дeнь, гDеви мyдрствуетъ: и3 не мyдрствуzй дeнь, гDеви не мyдрствуетъ. Kдhй, гDеви ћстъ, благодари1тъ бо бGа: и3 не kдhй, гDеви не ћстъ, и3 благодари1тъ бGа.

з7 Никт0же бо нaсъ себЁ живeтъ, и3 никт0же себЁ ўмирaетъ:

и7 ѓще бо живeмъ, гDеви живeмъ, ѓще же ўмирaемъ, гDеви ўмирaемъ: ѓще u5бо живeмъ, ѓще ўмирaемъ, гDни є3смы2.

f7 (За? рд7i) На сіe бо хrт0съ и3 ќмре и3 воскRсе и3 њживE, да и3 мeртвыми и3 живhми њбладaетъ.

‹ Тh же почто2 њсуждaеши брaта твоего2, и3ли2 ты2 что2 ўничижaеши брaта твоего2; Вси1 бо предстaнемъ суди1щу хrт0ву.

№i Пи1сано бо є4сть: живY ѓзъ, гlетъ гDь, ћкw мнЁ покл0нитсz всsко колёно, и3 всsкъ љзhкъ и3сповёстсz бGови.

в7i Тёмже u5бо кjйждо нaсъ њ себЁ сл0во дaстъ бGу.

г7i Не ктомY u5бо дрyгъ дрyга њсуждaемъ, но сіE пaче суди1те, є4же не полагaти претыкaніz брaту и3ли2 соблaзна.

д7i Вёмъ и3 и3звэщeнъ є4смь њ хrтЁ ї}сэ, ћкw ничт0же сквeрно сaмо соб0ю: т0чію помышлsющему что2 сквeрно бhти, џному сквeрно є4сть.

є7i Ѓще же брaшна рaди брaтъ тв0й скорби1тъ, ўжE не по любви2 х0диши: не брaшномъ твои1мъ того2 погублsй, за нег0же хrт0съ ќмре.

ѕ7i Да не хули1тсz u5бо вaше бlг0е.

з7i Нёсть бо цrтво б9іе брaшно и3 питіE, но прaвда и3 ми1ръ и3 рaдость њ д©э с™э.

и7i И$же бо си1ми слyжитъ хrт0ви, бlгоуг0денъ є4сть бGови и3 и3скyсенъ человёкwмъ.

f7i(За? рє7i) Тёмже u5бо ми1ръ возлю1бимъ и3 ±же къ созидaнію дрyгъ ко дрyгу.

к7 Не брaшна рaди разорsй дёло б9іе. Вс‰ бо чи6ста, но ѕло2 человёку претыкaніемъ kдyщему.

к7а Добро2 не ћсти мsсъ, нижE пи1ти вінA, ни њ нeмже брaтъ тв0й претыкaетсz и3ли2 соблазнsетсz и3ли2 и3знемогaетъ.

к7в Ты2 вёру и4маши; њ себЁ сaмъ и3мёй пред8 бGомъ. Бlжeнъ не њсуждazй себE, њ нeмже и3скушaетсz.

к7г Ґ сомнszйсz, ѓще ћстъ, њсуждaетсz, занE не t вёры: всsко же, є4же не t вёры, грёхъ є4сть.

к7д Могyщему же вaсъ ўтверди1ти по бlговэствовaнію моемY и3 проповёданію ї}съ хrт0ву, по tкровeнію тaйны, лёты вёчными ўмолчaнныz,

к7є ћвльшіzсz же нн7э, пис†ніи прbр0ческими, по повелёнію вёчнагw бGа, въ послушaніе вёры во всёхъ kзhцехъ познaвшіzсz,

к7ѕ є3ди1ному премyдрому бGу, ї}сомъ хrт0мъ, є3мyже слaва во вёки. Ґми1нь.